Поліморфізм гена β1-адренорецепторів та віддалений прогноз хворих із серцевою недостатністю

Анотація

Мета роботи — дослідити вплив поліморфізму гена β1-адренорецепторів (β1-АР) на віддалений прогноз хворих із серцевою недостатністю (СН).
Матеріали та методи. Обстежено 195 хворих із СН II—IV ФК за NYHA (130 чо­­ловіків та 65 жінок, середній вік (61,7 ± 2,9) року). Критеріями включення були: підписання інформованої згоди, систолічна дисфункція лівого шлуночка (ЛШ). Контрольну групу склали 30 осіб відповідного віку та статі без ознак СН. Титру­вання дози β-адреноблокаторів проводили відповідно до рекомендацій Європейсь­кого товариства кардіологів з діагностики та лікування СН (2016). Для визначення типу поліморфізму гена β1-АР проводили забір венозної крові з подальшим виділенням ДНК із лімфоцитів за методом Вольфганга. Були синтезовані праймери гена β1-АР (за двома алелями — 49 и 389). За допомогою полімеразної ланцюгової реакції в реальному часовому режимі визначали типи поліморфізму гена.
Результати та обговорення. У хворих із СН поліморфізм гена β1-АР типу Ser49Ser зустрічається в 76,9 %, Ser49Gly — в 23,1 %. Поліморфізм гена β1-АР типу Arg389Arg зустрічається в 53,3 % хворих з хронічною серцевою недостатністю, Gly389Arg  — у 40 %, 7,7 % пацієнтів є гомозиготами за Gly389. Гаплотип гена β1-АР типу Ser49Ser-Arg389Arg зустрічається у 40,5 % хворих із СН, 28,7 % пацієнтів мають гаплотип Ser49Ser-Gly389Arg, 10,3 % — Ser49Gly-Gly389Arg, 12,8 % — Ser49Gly-Arg389Arg та 7,7 % — Ser49Ser-Gly389Gly. Виявлено зв’язок поліморфізму гена β1-АР з морфофункціональними параметрами серця при СН: хворі з поліморфізмом Ser49Gly мають більші розміри ЛШ (на 20,4 %) порівняно з гомозиготами (Ser49Ser); хворі з поліморфізмом типу Gly389Gly мають більші розміри лівого передсердя (на 22,5 %) та правого шлуночка (на 42,3 %) у порівнянні з гетерозиготними (Gly389Arg). Хворі із СН та гаплотипом Ser49Ser-Gly389Gly мають нижчу ЧСС, достовірно більші порожнини лівого передсердя (на 22,5 %) та правого шлуночка (на 42,3 %), а також негативну динаміку фракції викиду ЛШ (на — 5,2 %) протягом року. Найбільш позитивний вплив β-адрено­блокаторів спостерігається у хворих із СН та гаплотипом Ser49Ser-Arg389Arg гена β1-АР. Згідно з проспективним спостережним дослідженням перебігу СН упродовж 5 років, незважаючи на застосування бісопрололу, у хворих із СН, незалежно від поліморфізму гена β1-АР, відбувається погіршення систолічної функції ЛШ (зменшення величини фракції викиду) на тлі невисокої ЧСС. Найбільша смертність спостерігається у хворих з поліморфізмом гена β-адрено­блокаторів Gly389Gly (55,6 %). Восьмирічна смертність хворих із СН має тенденцію до збільшення у гомозиготних носіїв алеля Ser49Ser β1-АР порівняно з гетерозиготними Ser49Gly (на 12,6 %; р > 0,05), та Gly389Gly (на 16,4 %; р = 0,064) порівняно з Arg389Gly.
Висновки. Хворі з поліморфізмом Ser49Gly мають більші розміри ЛШ у порівнянні з гомозиготами (Ser49Ser); хворі з поліморфізмом типу Gly389Gly мають більші розміри лівого передсердя та правого шлуночка у порівнянні з гетерозиготними (Gly389Arg). Хворі із СН та гаплотипом Ser49Ser-Gly389Gly мають нижчу ЧСС, достовірно більші порожнини лівого передсердя та правого шлуночка, а також негативну динаміку фракції викиду ЛШ протягом року. Найбільш позитивний вплив β-адреноблокаторів спостерігається у хворих із СН та гаплотипом Ser49Ser-Arg389Arg гена β1-АР. Упродовж 5 років, незважаючи на застосування бісопрололу, у хворих із СН, незалежно від поліморфізму гена β1-АР, відбувається погіршення систолічної функції ЛШ на тлі невисокої ЧСС. Найбільша смертність спостерігається у хворих з поліморфізмом гена β1-АР Gly389Gly. Восьмирічна смертність хворих має тенденцію до збільшення у гомозиготних носіїв алеля Ser49Ser β1-АР.