Український терапевтичний журнал

Особливості перебігу артеріальної гіпертензії у хворих після перебування в зоні бойових дій на Харківщині

С. М. Коваль — 2023-10-05

Мета — вивчити особливості перебігу артеріальної гіпертензії (АГ) у цивільного населення після перебування в зоні бойових дій на Харківщині.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 62 (29 чоловіків та 33 жінки) хворих на АГ 2—3‑го ступеня), які пройшли обстеження у відділенні гіпертензій і захворювань нирок ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України» до війни та через 4—5 міс після її початку. Інтервал між першим і повторним оглядом становив 8—9 міс. Усі обстежені хворі під час війни перебували в Харківській області в зоні бойових дій. Середній вік пацієнтів — (52,4±4,3) року. Усім хворим проводили загальноклінічне лабораторне та інструментальне обстеження. Ступінь, стадію АГ і наявність чинників ризику серцево‑судинних захворювань (ССЗ), установлені ССЗ і захворювання нирок оцінювали відповідно до сучасних рекомендацій. Після первинного обстеження (до початку війни) усім хворим призначали 2‑компонентну або 3‑компонентну антигіпертензивну та (за наявності підвищеного рівня холестерину ліпопротеїнів низької густини (ХС ЛПНГ) гіполіпідемічну терапію відповідно до сучасних рекомендацій. Усі хворі до початку війни досягли цільових рівнів «офісного» артеріального тиску. Частота досягнення цільових рівнів ХС ЛПНГ була значно нижчою (57%).

Результати. У хворих на АГ (цивільне населення), які перебували в зоні бойових дій на Харківщині і пережили хронічний стрес воєнного часу, установлено статистично значуще збільшення частоти тяжкої і неконтрольованої АГ, її кризового перебігу та резистентної форми. Прогностично несприятливими наслідками перебування у зоні бойових дій у хворих на АГ були статистично значуще збільшення частоти таких чинників ризику ССЗ, як підвищення рівня в крові ХС ЛПНГ, переддіабет, інсулінорезистентність, паління і регулярне вживання алкоголю. Перебування у зоні бойових дій призвело до статистично значущого підвищення у хворих на АГ частоти ішемічної хвороби серця, порушень серцевого ритму і серцевої недостатності, пришвидшення розвитку цукрового діабету 2 типу, а також до таких тяжких серцево‑судинних і цереброваскулярних ускладнень, як фібриляція передсердь, гострий інфаркт міокарда, транзиторна ішемічна атака й ішемічний інсульт.

Висновки. Перебування хворих на АГ у зоні бойових дій і пов’язаний із цим хронічний стрес воєнного часу призводять до значного погіршення перебігу гіпертензії та розвитку й прогресування несприятливих метаболічних порушень і серцево‑судинних та цереброваскулярних ускладнень. Це обґрунтовує необхідність проведення динамічного спостереження за цією категорією хворих і тривалої комбінованої терапії з урахуванням особливостей клінічного перебігу й наявності та виразності ускладнень захворювання.

Рівень стресу у хворих на ішемічну хворобу серця у поєднанні з цукровим діабетом 2 типу в умовах війни

С. А. Серік — 2023-10-05

Мета — оцінити рівень стресових розладів і тривоги та їхній зв’язок із метаболічними порушеннями та показниками накопичення жирової тканини у цивільних осіб, хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) та цукровий діабет (ЦД) 2 типу в умовах війни.

Матеріали та методи. Обстежено 106 цивільних осіб, які постійно проживали у м. Харкові та неокупованій частині Харківської області від початку війни, серед них було 44 хворих на стабільну ІХС та ЦД 2 типу, 40 хворих на ІХС без діабету, 22 особи без ІХС і діабету (контрольна група). Проводили анкетування з використанням шкали оцінки виявів посттравматичного стресового розладу (ПТСР) (PCL‑5), шкали для моніторингу загальної тривоги (Generalized Anxiety Disorder (GAD‑7)), шкали сприйнятого стресу (PSS‑10). Визначали індекс маси тіла, методом біоімпедансу вимірювали рівень вісцерального жиру, відсоток загальної жирової маси та м’язової маси тіла. Визначали рівень ліпідів, інсуліну, глюкози в крові, глікованого гемоглобіну, розраховували індекс HOMA‑IR.

Результати. За шкалою PCL‑5 у хворих на ІХС із ЦД 2 типу відзначено найбільшу суму балів, яка статистично значущо перевищувала показники контрольної групи (р=0,014) і хворих на ІХС без діабету (р=0,037). Серед хворих на ІХС із діабетом зареєстровано найбільшу частку пацієнтів з ознаками ймовірного ПТСР (27,8%), тоді як у контрольній групі таких осіб було 9,1% (р=0,089), а в групі хворих на ІХС без діабету — 7,5% (р=0,018). Рівень загальної тривоги за шкалою GAD‑7 у трьох групах був практично однаковим і відповідав критеріям тривоги помірного ступеня. Сума балів за шкалою PSS‑10 у хворих на ІХС із ЦД 2 типу була більшою, ніж у контрольній групі (р=0,047) та пацієнтів з ІХС без діабету (р=0,097), і відповідала середньому рівню стресу. У хворих на ІХС та ЦД 2 типу з ознаками ймовірного ПТСР порівняно із пацієнтами без ймовірного ПТСР відзначався вищий рівень глікованого гемоглобіну (р = 0,037). У пацієнтів із ЦД 2 типу виявлено позитивні кореляції між сумою балів за шкалою ПТСР і рівнем загального холестерину та холестерину не‑ліпопротеїнів низької густини, сумою балів за шкалою PSS‑10 і рівнем вісцерального жиру та обернена кореляція між сумою балів за шкалою GAD‑7 і м’язовою масою тіла.

Висновки. В умовах війни в Україні цивільні хворі на ІХС та ЦД 2 типу мають більш виражені психоемоційні розлади, ніж здорові особи контрольної групи та хворі на ІХС без діабету. У хворих на ІХС та ЦД 2 типу наростання ступеня психоемоційних розладів асоціювалося з погіршенням контролю глікемії та ліпідних показників, накопиченням вісцерального жиру та зменшенням м’язової маси тіла.

Асоціація rs 1799983 поліморфізму гена eNOS з дисліпідемією та ефективністю застосування аторвастатину для корекції порушень ліпідного обміну у хворих на діабетичну нефропатію та гіпертонічну хворобу

В. А. Чернишов — 2023-10-05

Мета — пошук асоціації поліморфізму rs 1799983 гена eNOS із дисліпідемією та ефективністю застосування аторвастатину для корекції порушень ліпідного обміну у хворих на діабетичну нефропатію (ДН) і гіпертонічну хворобу (ГХ).

Матеріали та методи. Дослідження виконано в клінічному відділенні артеріальних гіпертензій і захворювань нирок ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України». Проведено клінічне обстеження 89 пацієнтів (43 (48,3%) жінки і 46 (51,7%) чоловіків) з ДН II—IV стадії та ГХ II—III стадії віком від 34 до 78 років (середній вік — (57,11±1,89) року)), у яких за допомогою полімеразної ланцюгової реакції досліджено поліморфізм rs1799983 гена eNOS (G894T). Генотип GG виявлено у 29 (32,6%) пацієнтів, генотип GT — у 33 (37,1%), генотип TT — у 27 (30,3%). У всіх залучених у дослідження осіб імуноферментним методом визначали вміст у сироватці крові загального холестерину (ЗХС), холестерину (ХС) ліпопротеїдів високої густини (ЛПВГ) і тригліцеридів (ТГ). Вміст ХС у складі ліпопротеїдів дуже низької та низької густини (ЛПДНГ, ЛПНГ), ХС не‑ЛПВГ і коефіцієнт атерогенності розраховували за відомими формулами. Усім пацієнтам для корекції порушень ліпідного обміну призначали аторвастатин у дозі 10—20 мг/добу (середня доза — (16,7±0,91) мг/добу). Тривалість спостереження становила 24 тиж.

Результати. Поліморфізм rs1799983 гена eNOS у хворих на ДН і ГХ асоціюється з показниками ліпідного спектра крові, що характеризують фенотип діабетичної дисліпідемії з властивими їй порушеннями в системах зворотного транспорту ХС і ліпопротеїдліполізу ТГ‑вмісних ЛПДНГ. Домінантний алель G асоціюється з меншою виразністю цих порушень, ніж рецесивний алель Т. Гомозиготність за алелем G (генотип GG) у пацієнтів з ДН і ГХ асоціюється з порушеннями в системі ліпопротеїдліполізу ТГ‑вмісних ЛПДНГ, а поява в генотипі алеля Т (генотипи GT і ТТ) робить додатковий негативний внесок у стан ліпідного обміну та ліпідотранспортних систем: у хворих із генотипом GT, окрім порушень у системі ліпопротеїдліполізу ТГ‑вмісних ЛПДНГ додатково порушується зворотний транспорт ХС, а у пацієнтів з генотипом ТТ має місце порушений стан систем прямого, зворотного транспорту ХС та ліпопротеїдліполізу. Дослідження гіполіпідемічних ефектів аторвастатину залежно від генотипу за поліморфізмом rs1799983 гена eNOS свідчить, що при генотипі GG реалізується переважно гіпохолестеринемічний ефект аторвастатину, тоді як при генотипах з алелем Т (GT і TT) спостерігається зниження гіпохолестеринемічної дії препарату на тлі виразного гіпотригліцеридемічного ефекту і підвищення сироваткового вмісту ХС ЛПВГ.

Висновки. У хворих на ДН і ГХ поліморфізм rs1799983 гена eNOS (G894T) асоціюється з діабетичною дисліпідемією, при цьому рецесивний алель Т асоціюється з виразнішим її фенотипом порівняно з домінантним алелем G. Виразний гіпохолестеринемічний ефект аторвастатину реалізується за наявності в генотипі алеля G (генотип GG), а наявність у генотипі алеля Т (генотипи GT і TT) — зі зниженням гіпохолестеринемічної дії препарату.

Аналіз дієвості комбінації препарату α-ліпоєвої кислоти і синбіотика у протокольній терапії гіпотиреозу у поєднанні з хронічним панкреатитом

О. О. Саламадзе — 2023-10-05

Гіпотиреоз — поширений клінічний стан. Це захворювання часто поєднується з хронічним панкреатитом (ХП). Існує консенсус щодо необхідності лікування хворих на гіпотиреоз у поєднанні з ХП, щоб зменшити ризик ускладнень та частоту загострень, знизити активність прогресування патологічного процесу, поліпшити якість життя.

Мета — проаналізувати вплив додаткового застосування комбінації тіоктової кислоти і синбіотика у загальноприйнятому лікуванні на показники функціонального стану щитоподібної залози (ЩЗ) та підшлункової залози (ПЗ) у хворих на гіпотиреоз у поєднанні з ХП.

Матеріали та методи. Обстежено 107 пацієнтів із коморбідним перебігом гіпотиреозу і ХП, яких розподілили на три групи залежно від програми лікування: перша — 32 особи, що отримували протокольне лікування (ПЛ) гіпотиреозу та ХП, друга — 36 осіб, які отримували ПЛ + препарат α‑ліпоєвої кислоти («Діаліпон Турбо»), третя — 39 осіб, що отримували ПЛ + препарат α‑ліпоєвої кислоти + синбіотик («Лактімак Форте»). Групи були порівнянними за віком і співвідношенням статей. Функціональний стан ПЗ оцінювали за рівнем фекальної α‑еластази (імуноферментний аналіз), панкреатичної α‑амілази (імунохімічний метод), сумарним показником копрограми у балах, функцію ЩЗ — за вмістом тиретропного гормону (ТТГ), трийодтироніну вільного (Т3) і тироксину вільного (Т4), визначеним методом хемілюмінесцентного імуноаналізу. Отримані дані оброблено статистичними методами.

Результати. Зафіксовано позитивну динаміку в усіх групах, але ступінь її виразності відрізнявся. Рівень фекальної α‑еластази збільшився на 57,54% у 1‑й групі, на 78,27% — у 2‑й групі, на 89,94% — у 3‑й групі, панкреатичної α‑амілази знизився на 29,68% у 1‑й групі, на 39,19% — у 2‑й групі, на 42,44% — у 3‑й групі, сумарний показник копрограми — відповідно на 25,11, 47,57 та 84,91%, вміст Т3 збільшився на 13,9% у 1‑й групі, на 48,69% — у 2‑й групі, на 78,17% — у 3‑й групі, рівень Т4 — відповідно на 11,3, 29,98 і 35,37%, концентрація ТТГ знизилася на 19,66% у 1‑й групі, на 31,81% — у 2‑й групі, на 69,41% — у 3‑й групі.

Висновки. Доведено, що використання запропонованої схеми лікування, до складу якої входить комбінація препарату α‑ліпоєвої кислоти і синбіотика «Лактімак Форте», сприяє поліпшенню функцій ПЗ та вмісту гормонів ЩЗ порівняно з групою ПЛ: рівень фекальної α‑еластази перевищував показник контрольної групи на 89,94%, панкреатичної α‑амілази — був меншим на 42,44%, сумарний показник копрограми — на 84,91%, вміст Т3 — перевищував на 78,17%, Т4 — на 35,37%, ТТГ — був меншим на 69,41% (p <0,01).

Вплив стресових чинників воєнного часу на метаболічний статус цивільного населення

О. В. Колеснікова — 2023-10-05

Мета — визначити вплив стресових чинників воєнного часу на показники метаболічного статусу цивільних осіб.

Матеріали та методи. У рамках проведення лонгітудинального дослідження обстежено 29 цивільних осіб, які залишилися в місці проживання у воєнний час, не перебували безпосередньо у містах бойового зіткнення і не мали фізичних ушкоджень. Склад тіла (відсотковий вміст в організмі жиру, скелетних м’язів і вісцерального жиру) визначали методом біоелектричного імпедансу за допомогою «Composition Monitor BF511» (Omron, Японія). Проводили гематологічне і біохімічне дослідження за стандартними методиками. Імуноферментним методом з використанням відповідних наборів реактивів визначали у сироватці крові вміст інсуліну, С‑реактивного білка, сиртуїну‑1, фактора некрозу пухлин α, дегідроепіандростерону (ДГЕА), а також рівень кортизолу в слині. Молекулярно‑генетичні дослідження передбачали визначення відносної довжини теломер лейкоцитів крові.

Результати. Середній вік обстежених становив (53,05±12,06) років. Серед них переважали жінки (55,2%). Середній час між візитами в довоєнний період та під час війни — (12,1±2,4) міс. При оцінці антропометричного статусу виявлено збільшення індексу маси тіла, обводу талії та стегон порівняно з показниками до війни ((26,82±3,58) і (29,67±3,92) кг/м²; p=0,0184, (84,93±15,58) і (100,03±12,57) см, p=0,0021, (98,57±6,69) та (106,75±6,73) см, p=0,0004, відповідно). Найбільше змінилася частка вісцерального жиру ((8,77±3,44) і (12,88±4,57)%, p=0,0003). У дослідженні не зафіксовано статистично значущих змін інших показників. За даними кореляційного аналізу зв’язків між показниками стресу (кортизол, ДГЕА та їхнє співвідношення) і клінікоантропометричними та метаболічними показниками, установлено статистично значущий зв’язок зі складом тіла (показники стану скелетних м’язів і вісцерального жиру), порушенням ліпідного обміну (загальний холестерин, холестерин ліпопротеїдів низької густини) та кількістю лейкоцитів (р <0,05).

Висновки. У цивільних осіб, які перебували за місцем проживання у воєнний час, виявлено негативні зміни антропометричного статусу порівняно з довоєнним періодом. Вплив психотравмувального чинника на антропометричний статус, склад тіла і ліпідний обмін в осіб, які не змінили місця проживання у воєнний час, підтверджується наявністю статистично значущого зв’язку між індикатором стресу (співвідношення кортизол/ДГЕА) та відповідними показниками. У цивільних осіб, які перебували за місцем проживання у воєнний час, не зафіксовано статистично значущих змін показників, пов’язаних зі старінням (теломери, сиртуїн1), порівняно з довоєнним періодом.

Рівень ендотеліну-1 у прогнозуванні патологічного ремоделювання серця у пацієнтів після перенесеного інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST

І. Р. Вишневська — 2023-10-05

Більшість пацієнтів мають добру виживаність після перенесеного інфаркту міокарда завдяки сучасним методам лікування. Однак інфаркт спричиняє різке підвищення ризику розвитку серцевої недостатності. Курація таких пацієнтів потребує великих витрат, особливо під час війни, тому триває пошук чинників, які можуть мати важливе значення у прогнозуванні серцевої недостатності.

Мета — визначити вплив ендотеліну‑1 (ЕТ‑1) у прогнозуванні патологічного ремоделювання серця у пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST, яким було успішно проведено черезшкірне коронарне втручання.

Матеріали та методи. У дослідження проспективно було залучено 162 пацієнти після перенесеного гострого інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST, яким було успішно проведено черезшкірне коронарне втручання. При госпіталізації визначали рівень біомаркерів (ЕТ‑1, тропонін І) та досліджували ехокардіографічні показники.

Результати. Досліджувану групу розділили на дві — з високим та низьким рівнем ЕТ‑1 на підставі медіани 2,75 пг/ мл, що є точкою відсічення за чутливістю та специфічністю за receiver operating characteristic (ROC). ROC‑аналіз продемонстрував прогностичний потенціал ЕТ‑1 щодо ремоделювання лівого шлуночка після інфаркту. Точка відсічення <2,97 пг/мл (чутливість 83%, специфічність 62%, площа під кривою 0,70, 95% довірчий інтервал 0,516—0,847; p=0,03). Оцінено значення біомаркера ЕТ‑1 як можливого предиктора ремоделювання лівого шлуночка з використанням ROC‑аналізу. ЕТ‑1 продемонстрував здатність прогнозувати ремоделювання лівого шлуночка (95% довірчий інтервал 0,696—0,956, площа під кривою 0,861, χ²=9,03; p=0,43).

Висновки. Визначення рівня ЕТ‑1 дасть змогу застосувати адекватний медичний менеджмент щодо прогнозування патологічного ремоделювання лівого шлуночка після гострого інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST для запобігання розвитку серцевої недостатності.

Ожиріння як чинник ризику хронічної хвороби нирок: сучасний погляд на проблему. Огляд літератури

В. А. Чернишов — 2023-10-05

Огляд присвячено актуальній клінічній проблемі участі ожиріння в розвитку та прогресуванні хронічної хвороби нирок (ХХН). Обговорено патогенетичні ланки, через які опосередковується негативний вплив ожиріння на нирки, а саме, дисліпопротеїдемія, ендотеліальна дисфункція (ЕД) ниркових судин, активація ренін‑ангіотензин‑альдостеронової системи, артеріальна гіпертензія, продукція жировою тканиною медіаторів, які пошкоджують нирки (лептин, фактор некрозу пухлини α, інтерлейкіни‑1, 6, 8). Наведено дані про вплив основних чинників прогресування пошкодження нирок при ожирінні (інсулінорезистентності (ІР), гіперінсулінемії, дисліпопротеїдемії, порушень системної та ниркової гемодинаміки, пов’язаних з активацією ренін‑ангіотензин‑альдостеронової системи (артеріальна гіпертензія, внутрішньоклубочкова гіпертензія)). Узагальнено значення метаболічного синдрому та його складових у патогенезі ХХН, а також роль цукрового діабету, що часто поєднується з ожирінням, у розвитку діабетичної хвороби нирок (діабетичної нефропатії). Із адипокінів особливу увагу приділено патогенетичній ролі лептину і адипонектину при ожирінні, в умовах якого відбувається пошкодження нирок. Обговорено участь лептинорезистентності в патогенезі ХХН через такі ланки, як ІР, ЕД, оксидантний стрес та запалення. Висвітлено роль ЕД і клубочкової гіперфільтрації в патогенезі мікроальбумінурії, значення пошкодження подоцитів (клітинних структур ниркових канальців) у патогенезі ХХН при ожирінні, клінічне значення раннього виявлення патології нирок, контролю маси тіла, рівня глікемії й артеріального тиску, а також дотримання здорового способу життя для зниження ризику розвитку ХХН, пов’язаної з ожирінням, цукровим діабетом та іншими метаболічними розладами. Наголошено, що оцінка показників ліпідного і вуглеводного обміну, рівня сироваткового лептину та ІР є перспективною для діагностики пошкодження ниркової тканини при ожирінні.

Вплив на прихильність до лікування пацієнтів із артеріальною гіпертензією через врахування їхніх психологічних особливостей. Розбір клінічних випадків

С. Д. Бабляк — 2023-10-05

Мeта статті — ознайомити кардіологів та лікарів сімейної медицини із сучасними лікувальними підходами, що враховують психологічні особливості пацієнтів. Професійна діяльність лікарів терапевтичного профілю значною мірою (порівняно з хірургічними та анестезіологічними спеціальностями) потребує розвитку комунікативних навиків, оскільки пацієнти відрізняються не лише за клінічними особливостями, а й за психологічними рисами, що виявляються під час діагностики та лікування. Представлено розбір чотирьох клінічних випадків із докладним описом соціально‑демографічних і поведінкових особливостей хворих, які звернулися до кардіолога для корекції медикаментозного лікування. Окрім аналізу скарг, анамнезу й даних лабораторних та інструментальних обстежень, описано типові проблеми спілкування зі «складними» хворими та надано практичні рекомендації. Висвітлено чотири варіанти можливої поведінки пацієнтів, що визначаються їхніми психологічними особливостями та виявляються під час спілкування із лікарями терапевтичного профілю. Як «класичні» обрано психотипи «експресивний», «директивний», «аналітичний» і «дружній». Для двох перших характерною ознакою є наявність високого рівня владності під час спілкування із співрозмовниками, а для двох останніх — низького рівня владності. «Аналітичні» та «директивні» особистості характеризуються значно вищим ступенем самоконтролю порівняно з «експресивними» та «дружніми». Переважно медичні працівники контактують із хворими, які поєднують риси двох психотипів із домінуванням одного з них. Обізнаність лікарів терапевтичного профілю з психологічними особливостями пацієнтів дасть змогу зрозуміти їхні очікування і поліпшити прихильність до фармакотерапії.