Саліваційні розлади при анкілозивному спондилоартриті як чинник ороезофагеальної альтерації

Анотація

Мета роботи — дослідити особливості ураження ороезофагеальної ділянки травного тракту у хворих на анкілозивний спондилоартрит (АС) залежно від стану салівації.
Матеріали та методи. Було обстежено 50 хворих на АС, у яких специфічні езофагеальні скарги виникали не менше 1 разу на тиждень. Усім хворим була проведена сіалометрія та езофагоскопія. Отримані результати порівнювали з результатами контрольної групи — 20 практично здорових осіб віком 40—50 років. Статистична обробка результатів включала визначення t-критерію Стьюдента, коефіцієнта асоціації Юла, критерію φ*.
Результати та обговорення. За результатами ендоскопічного дослідження пацієнтів розділили на дві групи. Основну групу склали 26 хворих на АС та ерозивний езофагіт, до групи порівняння увійшли 24 пацієнти з АС без ерозивних ушкоджень слизової оболонки стравоходу. Встановлено, що ксеростомія турбувала більш ніж половину пацієнтів основної групи та чверть хворих групи порівняння. Виявлено прямий асоціативний зв’язок між відчуттям сухості в роті та ерозивним езофагітом. Також встановлено існування асоціативного зв’язку між ерозивним ураженням стравоходу та наявністю глоситу та/або стоматиту. Спостерігалось зменшення стимульованої секреції слини як в обох групах хворих порівняно зі здоровими особами, так і при міжгруповому порівнянні. Базальна салівація була зменшеною у хворих основної групи порівняно з пацієнтами групи порівняння й особами групи контролю. Водночас означений показник у хворих групи порівняння не мав відмінностей з аналогічним показником осіб групи контролю. Такі дані свідчили про відносну декомпенсацію слинних секреторних механізмів у хворих групи порівняння, які ще в змозі забезпечувати базальну секрецію, проте швидко виснажуються при їх стимуляції. В умовах пригнічення обох типів салівації формується підґрунтя для виникнення альтеративних змін ороезофагеальної ділянки. Встановлено, що показники базальної та стимульованої салівації у хворих з 3-ю клініко-рентгенологічною стадією були меншими порівняно з аналогічними у пацієнтів з 2-ю стадією АС. Саліваційну дисфункцію можна вважати позасуглобовим проявом АС, який відіграє провідну роль у формуванні уражень стравоходу і на який впливає як тривалість захворювання, так і його розтягнута в часі запальна активність.
Висновки. Саліваційна дисфункція притаманна хворим на АС. Вона проявляється ксеростомією, пригніченням базальної та стимульованої салівації. Як орган-мішень для альтерації при гіпосаліваційній дисфункції у хворих на АС виступає ороезофагеальна ділянка травного тракту. Ерозивний езофагіт у хворих на АС формується на тлі зниження як базальної, так і стимульованої салівації. Взаємопов’язане та симультанне ураження стравоходу й органів ротової порожнини у пацієнтів з РА є наслідком гіпосалівації та порушень механізмів цитопротекції, які виникли в результаті тривалого імунозапального процесу.