Сучасні можливості лікування та профілактики НПЗП-індукованих уражень шлунка й кишечника

Анотація

Мета — провести клінічну, ендоскопічну, мікробіологічну та морфологічну оцінку ефективності та безпечності застосування ребаміпіду в профілактиці гастропатії та ентероколопатії у хворих на деформувальний остеоартрит (ОА), що приймають нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП).

Матеріали та методи. Проведено мультицентрове рандомізоване порівняльне дослідження в паралельних групах ефективності та безпечності застосування ребаміпіду («Мукоген») для профілактики виникнення НПЗП‑гастропатії та ентероколопатії у хворих на деформувальний ОА, що приймають НПЗП. Під спостереженням перебувало 123 хворих з ОА віком від 42 до 67 років (середній вік — (56,2±4,3) року), з них 55 жінок і 68 чоловіків. Діагноз ОА встановлювали не менш ніж за 12 міс до залучення в дослідження. Усі пацієнти мали генералізований ОА з ураженням понад 3 великих суглобів, щонайменше 1 суглоб мав III рентгенологічну стадію ОА. Як базисну терапію основного захворювання приймали хондропротектори, а також швидкі хворобомодифікаційні препарати — НПЗП. За 6 міс до залучення в дослідження хворі приймали неселективні НПЗП у середньому не рідше ніж 1—2 рази на тиждень, а при загостренні ОА із болем у суглобах — не рідше ніж 1 раз на добу. До та після терапії проводили неінвазивний водневий дихальний тест для аналізу наявності синдрому надмірного бактеріального росту. Також пацієнтам проводили фіброгастродуоденоскопію та колоноскопію під час одного візиту із застосуванням пропофолу для седації та знеболювання. При ендоскопії проводили біопсію слизової оболонки шлунка й товстого кишечника. Після обстеження в дослідження залучили лише 100 хворих на ОА, яких рандомно розділили на дві групи: 50 пацієнтів, які приймали базисну терапію та ребаміпід («Мукоген») у дозі 300 мг/добу протягом 12 тиж, і 50 хворих, які приймали базисну терапію та інгібітор протонної помпи в дозі 20 мг/добу протягом 12 тиж.

Результати. У групі хворих на ОА переважали пацієнти із високим та середнім ризиком виникнення НПЗП‑індукованих гастропатій і ентероколопатій, що потребує додаткової стратифікації перед призначенням НПЗП. Клінічні вияви гастропатії виявляються у третини пацієнтів, що приймають НПЗП, а ентероколопатії — у половини. Клінічна картина неспецифічна, а симптоми мають низьку інтенсивність. Ендоскопічні зміни слизової оболонки шлунка та кишечника в пацієнтів із НПЗП‑гастропатіями та ентероколопатіями трапляються частіше, ніж клінічні вияви. Наявність ендоскопічних змін корелює зі ступенем ризику. Морфологічні зміни слизової оболонки шлунка та кишечника виявляють майже в усіх пацієнтів, що приймають НПЗП, вони характеризуються наявністю пошкоджень поверхневого епітелію та крововиливами з набряком строми із запальною клітинною інфільтрацією й атрофією залоз, що корелює зі ступенем ризику НПЗП‑індукованих уражень шлунково‑кишкового тракту. Це поєднується з порушеннями кількісного та якісного складу слизу й збільшенням проникності епітеліального слизового бар’єра шлунка та кишечника. Порушення слизових бар’єрів шлунково‑кишкового тракту зі збільшенням епітеліальної проникності та синдром надмірного бактеріального росту можна розглядати як додаткові патогенетичні механізми розвитку НПЗП‑індукованих гастропатій і ентероколопатій.

Висновки. Оцінка результатів призначення «Мукогену» з аналізом клініко‑ендо­скопічної морфологічної ефективності, впливу на слизовий бар’єр шлунково‑кишкового тракту із модифікацією епітеліальної проникності, слизоутворення та синдрому надмірного бактеріального росту довела його більшу ефективність порівняно з інгібіторами протонної помпи для комплексної профілактики та лікування НПЗП‑індукованих гастропатій та ентероколопатій у хворих на ОА.