Антибіотико-асоційована мікробіотоксичність і шляхи її запобігання. Огляд

Анотація

Останніми роками спостерігається зростання інтересу до мікробіому людини, який є спільнотою живих мікроорганізмів, що колонізують усі зовнішні та внутрішні поверхні тіла, разом з їхніми метаболітами, органічними сполуками та генетичним матеріалом. Кишкові мікроорганізми беруть участь у широкому спектрі фізіологічних функцій (виробництво вітамінів, солей жовчних кислот і коротколанцюгових жирних кислот (бутират), пригнічують онкоутворення і запалення, регулюють глюкозний, ліпідний та енергетичний обмін, адаптивний імунітет, відіграють провідну роль у розвитку імунної толерантності до мікробних та немікробних антигенів і підтриманні цілісності захисних бар’єрів). Резидентні мікроорганізми мають важливе значення для продукції нейромедіаторів (дофамін, серотонін, γ‑аміномасляна кислота), а також гормонів (глюкагоноподібний пептид‑1) і неврологічних, ендокринних та мікробних компонентів, що беруть участь у гомеостазі системи «кишечник — мікробіота — мозок». У багатьох дослідженнях установлено асоціацію між використанням антимікробних засобів, ушкодженням мікробіому та негативними наслідками для здоров’я. За аналогією з нефротоксичністю та гепатотоксичністю запропоновано термін «мікробіотоксичність», що охоплює небажані побічні ефекти антибіотиків на мікробіом пацієнта. Нагодошено, що клініцисти мають ретельно оцінити користь від застосування антибіотиків для лікування інфекцій та їхні мікробіотоксичні ефекти під час прийняття індивідуальних рішень про призначення антибіотикотерапії. Винятком є рифаксимін, що має нетипові антимікробні ефекти, здатний індукувати позитивні зміни мікрофлори кишечника, створюючи сприятливе середовище для росту корисних для організму‑господаря бактерій без зміни їх загального складу. В огляді проаналізовано роль мікробіому як складної імунологічної, ендокринної та неврологічної екосистеми, а також потенційно шкідливі наслідки впливу антибіотиків на неї.