Місце α-ліпоєвої кислоти в лікуванні пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою на тлі цукрового діабету 2 типу

Анотація

Мета — вивчення ролі α‑ліпоєвої кислоти (АЛК) у лікуванні пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ) при поєднаному перебігу з цукровим діабетом (ЦД) 2 типу.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 120 осіб, яких розподілили на чотири групи: 1‑ша 60 хворих на ГЕРХ на тлі ЦД 2 типу, 2‑га група — 20 хворих на ГЕРХ, 3‑тя група — 20 хворих на ЦД 2 типу. Додатково 1‑шу групу розділили на 2 підгрупи — 25 хворих, які отримували стандартну терапію, та 29 пацієнтів, які отримували додатково до стандартної терапії АЛК. Контрольну групу утворили 20 практично здорових осіб відповідного віку. Рівень греліну та лептину визначали методом імуноферментного аналізу на аналізаторі «Labline‑90» (Австрія).

Результати. Порівняно зі стандартною схемою лікування зафіксовано статистично значущо меншу частоту таких симптомів, як біль в епігастрії, регургітація та симптоми, характерні для ішемічної хвороби серця, у підгрупі прийому АЛК (p <0,05). При дослідженні вуглеводного та ліпідного обміну в обох підгрупах виявлено поліпшення всіх показників, але статистично значуще (p <0,05) у пацієнтів, що отримували стандартну терапію, показників глюкози, інсуліну, глікозильованого гемоглобіну, та індексу інсулінорезистентності (HOMA‑IR), у підгрупі, де застосовували АЛК, — показників глюкози, глікозильованого гемоглобіну, HOMA‑IR, тригліцеридів, холестерину ліпопротеїнів високої та дуже низької густини і коефіцієнта атерогенності. Після лікування у підгрупі стандартної терапії та терапії з додаванням АЛК зареєстрували збільшення вмісту греліну (з (0,99±0,41) до (1,09±0,45) нг/мл і з (0,93±0,52) до (1,22±0,59) нг/мл відповідно) та зниження концентрації лептину (з (19,04±9,48) до (16,66±7,14) нг/мл і з (20,75±9,09) до (16,39±6,88) нг/мл), але в першій підгрупі різниця між показниками до та після лікування не досягала рівня статистичної значущості (p=0,421 та p=0,320 відповідно), тоді як у підгрупі, де застосовували АЛК, різниця була статистично значущою (p <0,05).

Висновки. Установлено, що АЛК позитивно впливає на стан вуглеводного та ліпідного обміну, поліпшуючи їхні показники. Додавання АЛК до стандартної терапії ГЕРХ на тлі ЦД 2 типу продемонструвало статистично значуще поліпшення досліджуваних показників. Оскільки референтних значень греліну та лептину досі не встановлено, можна припустити, що на тлі зниження добре вивчених показників ліпідного та вуглеводного обмінів збільшення вмісту греліну та зниження рівня лептину позитивно впливає на клінічну картину вияву ГЕРХ на тлі ЦД 2 типу, що можна використовувати як маркер ефективного лікування ГЕРХ у поєднанні з ЦД 2 типу.