Вплив актовегіну на ефективність лікування хворих гастроезофагеальною рефлюксною хворобою із супутньою бронхіальною астмою

Анотація

Мета роботи — вивчити на тлі стандартної схеми лікування хворих гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ) із супутньою бронхіальною астмою (БА) вплив актовегіну на клінічний перебіг коморбідної патології, якість життя пацієнтів і стан оксидативного стресу, тобто рівень факторів агресії і захисту.
Матеріали та методи. Робота виконана відповідно до НДР кафедри терапії, ревматології та клінічної фармакології ХМАПО: «Патогенетичні механізми формування коморбідної патології у студентів, які страждають на ГЕРХ, та їх корекція» (держ. реєстр. № 0110U 002441).
У дослідження були включені 52 пацієнти, що страждають на ГЕРХ із супутньою БА легкого та середнього ступеня тяжкості, які були розподілені за двома лікувальними групами. До першої (основної) групи увійшли 27 хворих у віці від 20 до 45 років (середній вік (32,3 ± 3,5) року), серед яких 16 (59,3 %) чоловіків і 11 (40,7 %) жінок, з тривалістю терміну захворювання від 1 до 5 років (середній термін (3,2 ± 0,56) року). Другу лікувальну групу склали 25 хворих у віці від 20 до 44 років (середній вік (31,9 ± 3,2) року), серед яких 15 (60 %) чоловіків і 10 (40 %) жінок, з тією ж тривалістю перебігу захворювання (середній термін (4,1 ± 0,58) року). Перша лікувальна група хворих отримувала стандартну терапію ГЕРХ та стандартну терапію БА, а також актовегін по 200 мг 2 рази на добу протягом 4 тиж. Пацієнти другої лікувальної групи (порівняння) отримували тільки стандартну терапію — інгібітори протонної помпи і бронхолітики в такому ж дозуванні протягом 28 днів. Діагноз ГЕРХ встановлювався згідно з Монреальським консенсусом (2006 р.) з урахуванням даних езофагогастродуоденоскопії, рентгеноскопії стравоходу та шлунка, а також результатів pH-метрії. Верифікацію діагнозу БА, визначення її форми і ступеня тяжкості здійснювали відповідно до рекомендацій ВООЗ (GJNA) та наказу МОЗ України (2013 р.) з урахуванням даних спірографії і рентгенографії органів грудної клітки. Оцінку якості життя проводили за допомогою уніфікованого опитувальника SF‑36.
Стан окисного стресу оцінювали за рівнем дієнових кон’югатів (ДК); антиоксидантний захист — за вмістом (активністю) супероксиддисмутази (СОД). Рівень ДК у крові визначали спектрофлуориметричним методом. Визначення активності СОД у сироватці крові проводили колориметричним способом. Статистичну обробку проводили методом варіаційної статистики із застосуванням стандартних програм кореляційного аналізу з обчисленням середньостатистичних величин: M, m. Достовірність показників оцінювали за t-критерієм Стьюдента. Різницю вважали достовірною при p < 0,05. Для встановлення взаємозв’язку між показниками застосовували кореляційний аналіз з розрахунком коефіцієнта кореляції (r) та оцінкою його достовірності.
Результати та обговорення. Під час дослідження було встановлено, що у хворих обох груп у процесі лікування спостерігалося купірування (усунення) як типових стравохідних скарг ГЕРХ (печія, регургітація), так і симптомів супутньої БА (кашель, задишка, порушення дихання під час сну — напад задухи). Однак у хворих основної групи, які отримували додатково актовегін, терміни зникнення цих пульмонологічних та стравохідних симптомів були коротшими. Паралельно з поліпшенням цих показників до кінця курсу терапії ми констатували у хворих обох груп підвищення показників якості життя, поліпшення метаболічних процесів, тобто підвищення рівня активності СОД і зниження концентрації ДК, які з більшим ступенем достовірності проявлялися в групі хворих, які отримували додатково актовегін.
Висновки. У ході проведеного дослідження було достовірно встановлено, що включення актовегіну до стандартної схеми лікування хворих ГЕРХ із супутньою БА, нормалізуючи (активізуючи) перебіг метаболічних процесів та підвищуючи рівень якості життя пацієнтів, одночасно статистично достовірно скорочує терміни настання клінічної ремісії як основної, так і супутньої патології, не вимагаючи при цьому підвищення доз препаратів або їх заміни.