Взаємодія господар — патоген при різних клінічних формах екземи: роль чинників вірулентності в реалізації патогенезу захворювання

Анотація

Мета — охарактеризувати фенотипічні профілі вірулентності (включаючи здатність до утворення біоплівок) S. aureus, виділених від пацієнтів з різними клінічними формами екземи. Враховуючи значну роль S. aureus в патогенезі деяких клінічних форм екземи, а також проблему розвитку множинної лікарської стійкості, провести поглиблене дослідження фенотипного та генотипного профілів вірулентності штамів MRSA та MSSА.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 29 пацієнтів із різними клінічними формами екземи (16 осіб із мікробною екземою та 13 — з істинною), які перебували на стаціонарному лікуванні у  відділенні дерматології ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України». Використовували класичні бактеріологічні та молекулярно-генетичні методи досліджень.

Результати. Штами MRSA виявлено в усіх хворих на мікробну екзему, тоді як штами MSSA переважали (69,2%) у хворих на істинну екзему, ускладнену піодермією. Ізольовані бактеріальні штами MRSA показали високу інтенсивність адгезії до еритроцитів людини дифузного агрегаційного типу, статистично пов’язану зі здатністю мікроорганізмів утворювати бактеріальні біоплівки (коефіцієнт Пірсона — 0,75). Поряд із множинною стійкістю MRSA до антибіотиків, підвищена толерантність біоплівок до дії антимікробних молекул може зменшити кількість ефективних терапевтичних варіантів. Штами S. aureus переважно експресували пороутворювальні токсини (лецитиназу, ліпазу та гемолізини), потрібні для системної інфекційної дисемінації. Аналіз розподілу генів вірулентності штамів S. aureus показав значну генетичну гетерогенність клінічних ізолятів, що підтверджує високий адаптивний та інвазивний потенціал збудника.

Висновки. Серед штамів, виділених від хворих на істинну екзему, укладнену піококовою інфекцією, переважали MSSА, інфекція здебільшого мала транзиторний характер, а провідною ланкою патогенезу була алергійна реакція. Фактори вірулентності, зокрема резистентність до метициліну, відіграють провідну роль у патогенезі мікробної екземи, оскільки дають змогу патогенам проникати в організм господаря, виживати та пошкоджувати його тканини. Розуміння цих факторів не лише розширює знання про взаємодію між господарем і патогеном, а й відкриває нові шляхи для терапевтичного втручання.